Коротка історія Церкви АСД в Західній Україні

Церкву християн Адвентистів сьомого дня (АСД) традиційні конфесії і релігієзнавці вважають течією пізнього протестантизму і порівняно молодою (з 1844 року). Головне спрямування її вчення – очікування Другого пришестя Ісуса Христа і дотримання Десяти Божих Заповідей, в тому числі і четвертої, яка закликає до святкування суботи, хрещення у свідомому віці, коли людина здатна самостійно приймати рішення і акцентування на здоровому способі життя.

Якщо ж керуватись головним протестантським гаслом: «Біблія, тільки Біблія і нічого крім Біблії», то існування цієї Церкви потрібно віднести до перших створених Богом людей в Едемі, від яких пішов увесь людський рід на планеті Земля. Адвентисти вважають за необхідне у своєму житті і діяльності дотримуватись моральних принципів вчення старозавітних пророків, Самого Ісуса Христа і створеної Ним Апостольської Церкви. Виходячи з цієї точки зору Церква АСД – ровесниця людського суспільства.

Свою нинішню назву адвентистська спільнота прийняла зважаючи на свою місію відповідно з пророцтвом Івана Богослова, записаного в останній книзі Біблії – Об’явлення: «Побійтеся Бога і віддайте Йому славу, бо прийшла година Його суду! Поклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і джерела вод (14:7). Як сучасна релігійна організація, Церква АСД почала свою діяльність на Північноамериканському континенті і швидко поширила біблійне вчення для останнього часу в усі куточки планети.

Сьогодні ця християнська спільнота разом з дітьми налічує понад 20 млн. осіб, які живуть і діють майже в усіх країнах світу, що входять в Організацію Об’єднаних Націй (ООН). Адвентизм став всесвітнім рухом, виконуючи таким чином доручення Христа: «Отож, ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам (Матв.28:19,20).

На Європейський континент вчення Другого Адвенту за Божим Провидінням прокладало собі дорогу різними шляхами і через різних людей, які належали до різних конфесій. Як не дивно, але першим вісником на Заході Європи виявився римсько-католицький священик польського походження Михайло Беліна Чеховський. Як щирий дослідник Біблії і безкомпромісний шукач істини, він у вересні 1851 року ступив на Північноамериканський континент. Господь так скерував обставини, що невдовзі він опинився в ще не зовсім сформованому адвентистському центрі в Каліфорнії.

Зустрівшись з новим вченням, М.Чеховський з усією притаманною йому енергією занурився в дослідження Біблії. В 1857 році він приймає хрещення і стає благовісником Вічного Євангелія. У травні 1864 року – тобто через рік після прийняття офіційної назви «Адвентисти сьомого дня» і за 10 років до приїзду в Європу офіційного місіонера Джеймса Андрюса – М.Чеховський повертається на рідний континент, щоб проголошувати тут адвентистське вчення.

Почавши свою місіонерську діяльність з долини Вальденців (Франція), він за 14 місяців активної праці сприяв створенню адвентистських груп в Базелі, Турині, Мілані, Венеції та в інших містах. Це була перша хвиля адвентизму, яка прокотилася по Європі і досягла Румунії, Польщі і навіть Галичини, яка тоді була частиною Австро-Угорської імперії. 20 січня 1869 р. М.Чеховський пише з Угорської столиці Будапешта: «Серйозний голос застереження пересягнув чудові Карпати, досяг польської Галіції… великого і дуже цікавого міста Лємберга (Львова). За офіційними джерелами, в 1867 р. Чеховський читав також євангельські лекції на одній з Чернівецьких фабрик.

На жаль, про результати діяльності цього першого місіонера на теренах Західної України нічого не відомо.

Друга місіонерська хвиля адвентизму прийшла в наші краї двома шляхами – з Німеччини і Криму. За ініціативою офіційного місіонерського центру в Базелі (Швейцарія), Львів прирівнювався до столичних міст європейських країн, куди першочергово направлялись благовісники-місіонери. У зв’язку з тим, що тодішня офіційна церква, до якої належало майже 90% населення Австро-Угорщини, суворо оберігала свої канонічні території, притинаючи кожне проникнення іншого релігійного вчення як небезпечний єретизм, першими місіонерами були переважно адвентисти німецького походження, котрі, природно, починали свою діяльність серед місцевих німців. У зв’язку зі своїм особливим статусом переселенців за релігійні переконання, вони були вільні від переслідувань, коли свої погляди змінювали.

Стосовно ж перших адвентистів на Галичині з місцевого населення, то вони були змушені, змінюючи релігійні переконання, свою справжню приналежність до нової конфесії законспіровувати під назвою якихось благочинних, або ремісничих організацій, на зразок: «Світлий промінь», «Мудрий будівничий» тощо. Припускають, що послідовники Церкви АСД в наших краях, і у Львові зокрема, появились значно раніше, проте в офіційних церковних звітах повідомлення щодо їх існування у Львові і про громаду в Тершанові, Городокського повіту, появилось лише в 1909 році.

З того часу древній Львів стає неофіційним філіалом європейського місіонерського центру Адвентистів сьомого дня, де працює тоді ще початкуючий служитель-місіонер Павел Енглярт, якому допомагає посвячена колпортерка Луїза Роулінг, котра в 1913 році місіонерським центром була скерована в Чернівці. У грудні 1912 р. П.Енглярта замінив Фердинанд Дзік.

На Волинь, яка в той час належала до Російської імперії, адвентистська вістка прийшла з Криму. Звідти у рідне село Жорнівку, що неподалік м.Рівне, повернувся в кінці 1888 р. заробітчанин Герман Скубовіч. Він настільки горів бажанням сповістити своїм рідним прийняте ним нове вчення, що, не маючи коштів на проїзд, понад 1000 км подолав пішки. Через три роки (1891) на прохання Г.Скубовіча з Криму прибув пастор Конрад Лаубган і здійснив перше хрещення групи з 12 осіб переважно німецької національності.

З Волині адвентизм поширився на Польщу. Завдяки спільним кордонам з Німеччиною і налагодженню зв’язків з духовним адвентиським центром в цій країні, Церква АСД в Польщі почала зростати більш пришвидшеними темпами і навіть поширювала свій вплив на Волинь і Західні регіони Білорусі.

У передвоєнний період Першої світової місіонерську справу на цій території звершував один із піонерів адвентистського руху в Польщі Теодор Вілль, який проживав у Луцьку. Завдяки ентузіазму, енергії і цілковитому посвяченню цього Божого слуги, почали в різних місцевостях Волині з’являтися групи і навіть невеликі громади АСД, переважно в німецьких поселеннях.

З наближенням воєнних дій в листопаді 1913 р. пастор Т.Вілль Духовним керівництвом відкликається в Польщу. Усі плани місіонерської діяльності війною були перекреслені. Відновлення церковних руїн розпочалось аж у 1918 році після перекроєної тодішніми правителями мапи світу. Розпочинав повоєнне становлення Церкви вже в межах нових кордонів той же пастор Т.Вілль, оселившись тепер уже у польському Львові і отримавши від керівництва Церкви повноваження діяльності не лише на теренах Галичини, але й на Волині. І хоч через неповні два роки він був знову відкликаний у Варшаву, його починання продовжив пастор Рудольф Куніц та їхні наступники – віддані Божій справі чоловіки і жінки.

Хоча й не без труднощів з боку так званих традиційних конфесій, починаючи з першого повоєнного з’їзду в місті Бельсько-Бяла у 1920 році, Церква АСД в межах нових польських кордонів почала швидко зростати як кількісно, так і організаційно відповідно до стандартів Всесвітньої адвентистської спільноти.

У період між двома світовими війнами в двох конференціях: Південній з центром у Львові і Східній – у Пожарках відбулось 17 церковних з’їздів. На території, яка належала до Польщі (Галичина, Волинь і Західна Білорусь) було створено понад 80 громад і груп Церкви Адвентистів сьомого дня.

Особливу роль в організації і становленні у той час, крім уже названих, відіграли такі видатні релігійні діячі, як: Король Шефер, Константи Бартель, Ян Куляк, Андрій Мащак, Теофіл Бабієнко, Вільгельм Чембор та інші.

Адвентизм у Північній Буковині (Чернівецька область) формувався в залежності від становлення цієї Церкви в Румунії. Так само як на Волині і Галичині адвентизм закріпився під впливом польського культурного середовища, а в Закарпатті – Угорсько-Словенського. В загальному ж початок і організаційне формування Церкви АСД відбувалось паралельно, як і в усій Європі. Цю церковну спільноту у жодному разі не можна назвати польською, румунською чи українською, оскільки вона всесвітня, хоча й не без певного впливу місцевих культурних традицій.

І все ж Церкву АСД в Румунії можна вважати однією з найдавніших в Європі, оскільки перша громада, яка, здається, існує й досі, була організована Михайлом Чеховським в м. Пітешті у 1870 р. Після від’їзду М.Чеховського її очолив Том Аслан, який пізніше багато років представляв Церкву АСД в Румунії на різних європейських і всесвітніх церковних заходах і з’їздах.

Відносно ж адвентистської вістки в Північній Буковині (Чернівецька область), то за офіційними джерелами тут перша група АСД була організована серед німецьких поселенців в 1908 р., а перша громада з місцевих громадян виникла в 1911 році. Першим послідовником вчення цієї Церкви вважається житель с. Нові Мамаєвці, Василь Якубович. Невеликі групи адвентистів на теренах цієї області з’явились у різних населених пунктах ще перед Першою світовою, проте подальше становлення Церкви відбувалось вже після 1918 р.

Важливо зазначити, що активними будівничими Божої сім'ї в багатьох регіонах Буковини були колишні солдати, які познайомились і прийняли біблійну істину в умовах кровопролитних сутичок на різних фронтах, коли смерть постійно зазирала у вічі. Повернувшись у рідні села і міста, вони утворювали місцеві осередки, які з часом перетворювалися на великі квітучі громади. І так було по всій Західній Україні.

В міжвоєнний період Першої і Другої світових воєн на території невеличкої Чернівецької області було утворено понад 40 громад і груп. Починаючи, від першого організаційного з’їзду в м. Фокшани (Молдова) 1923 року, почергово відбулось в Ясах і Чернівцях 10 з’їздів. Видатними керівниками і засновниками Церкви АСД на цій території були: Август Лянгольф, Г.Дарій, Петро Бетте, Стефан Димитреску, Константин Попеску, Г.Станеску, М.Манхен, Олександр Попов, Бенедикт Ільєску та інші.

По матеріалам книги М.Жукалюка «Крізь бурі, шторми, лихоліття»

Cхідний ангел
Восточный Ангел
Книга року
За гранью

Телеканал Надія

Телеканал Надія
ANDROID APPS
IPHONE/IPAD APPS