ЯК КОРИТНЕНСЬКА МОЛОДЬ ВПЕРШЕ ВІДВІДАЛА УВ'ЯЗНЕНИХ


02.04.2018

Той незабутній ранок настав неймовірно швидко: вночі перевели годину вперед, і нам довелося прокидатись (по старому часі) о 5:00! Проте, всі майже без запізнень зібралися, щоб здійснити першу в житті поїздку до місця, що навіває тугу, страх, співчуття, а іноді й нерозуміння, до в'язниці, що у місті Чортків. Прибувши до місця призначення, ми ще до кінця не розуміли всі тонкощі перебування людей там. Молоді люди очікували побачити людей з бандитськими обличчями і дещо грубим поводженням, та коли до зали увійшли гарні, тендітні, усміхнені дівчата та жінки – сказати, що ми були здивовані, це нічого не сказати. Після вступних слів Василя Яковича залунала пісня «Ісус, Ти найкращий Друг», під час якої Господь доторкнувся до сердець присутніх, і їхній біль та розпач почав виливатися гарячими слізьми; нам стало важко співати, адже усвідомлення всього становища цих молодих жінок викликало у нас щире співчуття, котре нестерпно стискало нам груди, захотілося просто поплакати разом із ними… Приємно було бачити, коли слова християнських пісень нам підспівували люди, котрі здавалося б далекі від цього. Зі словами вітання та підтримки до всіх звернулися Георгій Васильович Головач та Борис Іванович Демчук. По закінченні духовних роздумів, молодь вирішила познайомитися з ув'язненими. Наше спілкування було недовгим, оскільки нам чітко встановили регламент перебування, але воно було піднесеним та щирим. Дівчата ділилися з нами подробицями з їхнього життя, деякі з них були шокуючими, ми вперше в житті обіймали вбивць, але ніякого осуду в нас не знайшлося, ми як тільки могли підбадьорювали їх і в кінці, взявшись всі за руки, звершили особливу молитву та заспівали разом пісню «Вірний Спасителю мій». Тут у в'язниці, де здається час стоїть на місці, хвилини нашого спілкування промайнули дуже непомітно. Наше прощання було наче прощання близьких хороших друзів, ми плакали, обіймалися і вірили, що ще обов'язково побачимося. Дівчат забрали, а в нашому колі запанувала тиша. Кожен поринув у роздуми. Ми йшли додому, а люди там залишилися ще на багато-багато років. Ми вільні: куди хочемо, туди йдемо, самі розпоряджаємося своїм часом, не перестаємо мріяти й будувати плани, ми поряд із близьким і рідними, наше життя динамічне та різнобарвне. А там…там час ніби зупинився, кожного дня сірі стіни, з кожним днем серце все більше наповнюється пустотою, здається, що ти вже нікому не потрібний. Так, ти чекаєш дня звільнення, але в той же час розумієш, що безповортно й назавжди втратив значну частину такого дорогоцінного, молодого життя… Завдяки цій поїздці ми зрозуміли, що в Господніх очах немає пропащих людей, Він любить нас всіх одинаково. Тому ми, хто звемося Його ім'ям, зобов'язані розповісти це тим, хто помилково вважає себе втраченим назавжди – це є наше покликання і місія сьогодні! Повертаючись додому, кожен із нас зрозумів важливі життєві істини, і дай Боже, щоб ми їх ніколи не забували.



Cхідний ангел
Восточный Ангел
Книга року
За гранью

Телеканал Надія

Телеканал Надія
ANDROID APPS
IPHONE/IPAD APPS